Факти

Поява та розселення людей на території України

Поява перших людей на території України належить до доби палеоліту. Палеоліт (від грецького «палайос» — давній і «літос» — камінь) — давній кам’яний вік, перший етап кам’яної доби, коли люди почали виготовляти найпростіші знаряддя праці з каменю. Учені поділяють палеоліт на ранній (нижній), середній та пізній (верхній).

Найдавнішим свідченням перебування людей на території України є виявлена поблизу села Королеве Закарпатської області стоянка прадавніх людей. Її появу археологи датують 1 млн років тому. Це найдавніша відома на сьогодні палеолітична пам’ятка в Європі. Інші стоянки цієї епохи були знайдені у гроті Кіїк-Коба в Криму, поблизу сучасного міста Амвросіївка Донецької області. Археологічні знахідки в цих місцях виявляють важливі історичні джерела.

Історичні джерела — сукупність речових, усних, писемних пам’яток, за якими вивчають минуле людства.

Залюднення території сучасної України людьми відбулося за часів пізнього палеоліту. Заселення земель, що входять до нашої держави, відбувалося з Передньої Азії через Балканський півострів і Центральну Європу, а також територією сучасної Німеччини та Кавказу. Отже, розселення пралюдей проходило в основному південно-західним та західним шляхами. До епохи пізнього палеоліту належать такі знайдені на території України стоянки: Кирилівська (м. Київ), у якій, зокрема, були знайдені ікла мамонтів, укриті орнаментом; Мізинська (Чернігівська область), де були знайдені ударні інструменти з кісток мамонта, покриті червоною фарбою.

Доба мезоліту (від грецького «мезос» — середній і «літос» — камінь) — середній кам’яний вік, перехідна доба між палеолітом і неолітом, коли люди виготовляли більш досконалі знаряддя праці з каменю. У цей період природні умови та тваринний світ наблизилися до сучасних; вимерли деякі види тварин, у тому числі мамонти. Осно-
вними заняттями людини й надалі залишалися полювання та збиральництво; зростала роль рибальства. На мезолітичних стоянках знайдено багато гарпунів і гачків, виготовлених із кістки; у той самий період винайдені лук і стріли. Пам’ятками мистецтва доби мезоліту є пофарбовані й укриті орнаментом гальки, які мали магічне призначення, що свідчило про зародження примітивних релігій (передусім обожнення світил), намиста з просвердлених зубів тварин.

Поширення землеробства й скотарства на землях України

Неоліт (від грецького «неос» — середній і «літос» — камінь) — новий кам’яний вік, заключний етап кам’яної доби, коли люди навчилися виготовляти свердлені й шліфовані знаряддя праці з каменю. На цей період припадає неолітична революція — перехід від привласнюючих форм господарювання (збиральництво, полювання) до відтворюючих (скотарство, землеробство). Вона стала можливою завдяки вдосконаленню знарядь праці, наявності сприятливих кліматичних умов, накопиченню значного досвіду.

На території України відтворюючі форми господарювання поширювалися нерівномірно. На півночі завдяки сприятливим для полювання умовам і далі панувало привласнююче господарство. Південні племена зазнавали впливу цивілізацій Стародавнього Сходу, звідки поширювалися скотарство та землеробство. Отже, на півночі й північному сході України тоді жили мисливсько-рибальські племена, а на південному заході — землеробсько-скотарські.

Лісостеп південного заходу та півдня України вважається місцем найдавнішого приручення та розведення великої рогатої худоби й коней. Кози й вівці потрапили сюди вже прирученими з Передньої Азії. Найдавніші сліди землеробства в Україні знайдені в межиріччі Бугу та Дністра. Землю готували під засів за допомогою загострених палиць і мотик, сіяли просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес. Жали крем’яними серпами, а зерно розтирали на муку кам’яними зернотерками.

З’явилися нові методи обробки дерева, каміння й кістки — пиляння, шліфування та свердління. На епоху неоліту припадає виникнення прядіння й ткацтва, поява ткацького верстата; тоді ж людина навчилася виготовляти керамічні вироби.

Саме дослідження характерних рис кераміки (спосіб виготовлення, форма, орнамент виробів) допомагає археологам відрізняти давні племена або об’єднувати їх у великі археологічні культури. Археологічна культура — це сукупність розташованих на значній території речових пам’яток, які датуються одним відрізком часу та мають спільні ознаки (подібні типи знарядь праці, поховань, жител, побутових виробів).

У людей неолітичної доби формуються культи й вірування, пов’язані з виникненням землеробства, перш за все культ родючості. Ушанування Великої Матері-Землі здійснювалося за допомогою магічних ритуалів, виготовлення жіночих статуеток. Наявність у похованнях предметів побуту свідчить про віру в потойбічне життя. На добу неоліту припадає розквіт родоплемінного ладу.

Енеоліт (від грецького «енеос» — мідь), або мідно-кам’яний вік, характеризується початком використання першого відомого людству металу — міді. Продовжує розвиватися землеробство (з’являється рало, колесо, починає використовуватися тяглова сила) й скотарство, виділяються ремесла, починається перехід від матріархату до патріархату (від грецького «патер» — батько, «архі» — влада).

До доби енеоліту належить давньоземлеробська трипільська культура, яка розвивалася упродовж IV—III тис. до н. е. Свою назву вона отримала за місцем першої характерної археологічної знахідки поблизу села Трипілля Київської області, дослідженої Вікентієм Хвойкою наприкінці XIX ст. Пам’ятники трипільської культури розташовані на території України, Молдови та Румунії. В Україні виявлено понад 1000 пам’яток трипільської культури в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, у Наддніпрянщині, у Покутських Карпатах. За оцінками істориків, на всій території трипільської культури
населення часів енеоліту становило близько 1 млн осіб.

Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу річок. Це були родові або племінні поселення, які налічували 10—100 жител, культових і господарських споруд. Селища забудовувалися за чітким планом: житла споруджувалися кількома рядами або концентричними колами навколо майдану з громадськими спорудами-святилищами. Площа жител становила 30— 150 м2. Підлога викладалася на дерев’яному помості з глиняних обпалених вальків і замазувалася зверху глиною. Стіни споруджувалися на дерев’яному плетеному каркасі й також обмазувалися глиною, зовні й усередині розфарбовувалися вертикальними смугами червонуватого, рожевуватого, золотаво-жовтого, чорного й білого кольорів. Двосхилий дах укривався солом’яними або очеретяними снопиками. Житла мали маленькі округлі віконця. На вході висіло символічне зображення вікового дерева. Усередині могли бути одна, дві чи три кімнати. У кімнатах були піч, лежанки, кам’яні плити для розтирання зерна, полиці з різноманітним вишукано розписаним посудом (горщики, миски, чаші, сковорідки), сімейний вівтар-жертовник, який мав вигляд хрестоподібного глиняного підвищення, розписаного фарбами, на ньому стояв культовий посуд і глиняні жіночі фігурки. Крім домашніх вівтарів, трипільці мали окремі храми, у яких проходили свята, пов’язані з культами природи, що вмирає й відроджується. Інколи в храмах або поряд із ними, на майданах поселень археологи знаходять жертовні людські поховання, що робилися для збільшення родючості землі, збереження достатку, захисту від злих сил.

Поблизу сіл Доброводи, Майданецьке й Тальянки (Черкаська область) знайдено трипільські протоміста — найбільші на той час у Європі. Ці величезні поселення площею до 400 га налічували близько 2 тис. жител і 25—50 тис. жителів. Багато будинків були двоповерховими.

Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, а гігантські протоміста — їхніми столицями. Основу суспільного устрою племен становили спочатку матріархальні, а згодом — патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була сім’я. Сім’ї об’єднувалися в роди, роди становили плем’я, а група племен — об’єднання, яке мало яскраві етнокультурні риси.

Трипільська культура була провідною серед енеолітичних племен Східної Європи й прискорила розвиток відсталіших племен, що населяли північну та північно-східну Україну. Як самобутня етнокультурна спільність вона зникла внаслідок змішування з іншими народами й вторгнення войовничих племен, які прийшли з північного заходу та південного сходу.

Бронзовий вік — період в історії людства, коли люди використовували сплав меді та олова для виготовлення знарядь праці. Порівняно з міддю, бронза мала більшу твердість і нижчу температуру плавлення. На терени України перші бронзові вироби потрапили з Балкан і Кавказу.

На території України в епоху бронзи існувало майже 20 археологічних культур. Племена й народи утворювали три етнічно-культурні зони, які розрізнялися за походженням населення, особливостями господарства, міфічних вірувань, — Полісся, Степ і Лісостеп.

В епоху бронзи відбулося два суспільні поділи праці: відокремлення скотарства від землеробства та виділення ремесла в самостійну галузь господарства.

У суспільному житті на зміну родовій общині приходить сусідська або територіальна. Колективи формуються за ознакою не лише кровного споріднення, а й спільної території. У цей період почала проявлятися майнова нерівність за рахунок нагромадження матеріальних багатств племінною верхівкою.

Кочовики за раннього залізного віку

Ранній залізний вік — період в історії людства, коли люди почали використовувати залізо для виготовлення знарядь праці. Спосіб добування сиродутного заліза з руди було винайдено близько XVIII ст. до н. е. на Закавказзі, Малій Азії та Месопотамії. Сліди найдавнішого виробництва заліза в Україні
виявлені на її крайньому північному сході в поселенні, яке датується XV—XIV ст. до н. е. Починаючи від VIII—VII ст. до н. е. залізо поступово витісняє з ужитку бронзу.

У ранній залізний вік у степовій зоні сучасної України відбувся перехід до кочового скотарства, у той час як у лісостеповій зоні переважало осіле землеробство.

Кіммерійці

Саме зі степовими кочовиками, кіммерійцями, пов’язані перші писемні згадки про сучасні українські землі. У поемі Гомера «Одіссея» північне узбережжя Чорного моря назване землею «людей кіммерійських». Походження кіммерійців остаточно не з’ясоване.

Кіммерійці населяли степи від Дону до Дунаю. Найбільш повні свідчення про цей народ містяться у творах давньогрецького історика Геродота. Із Х ст. до н. е. кіммерійці стали кочовим народом, хоча до цього знали й осілий спосіб життя. Основним видом господарства для них було розведення коней. Кіммерійський народ складався з племен, об’єднаних у союзи на чолі з ца-рями-вождями.

Кіммерійці були войовничим народом; саме кіммерійське військо, що складалося з вершників, озброєних залізними мечам, кинджалами, луками й стрілами, найчастіше згадується в давніх джерелах. Археологічні пам’ятки кіммерійського періоду — це передусім поховання воїнів зі зброєю та кінським спорядженням, а також кам’яні надмогильні плити-обеліски, що зображують постать воїна.

Скіфи

На зміну кіммерійцям приходять скіфи, іраномовний народ, який з’явився в українських степах на початку VII ст. до н. е. Як і кіммерійці, скіфи були войовничим народом, кістяк армії якого складала сильна, добре озброєна кіннота. Основною зброєю був лук складної конструкції: за невеликих розмірів він відзначався далекобійністю; також використовувалися списи, дротики, сокири, кинджали, короткі мечі. Скіфи застосовували тактику раптових, блискавичних нападів, уникаючи масштабних та тривалих сутичок.

У VII ст. до н. е. завершилося формування скіфської держави в причорноморських степах. Скіфія включала багато племен: кочівників царських скіфів, осілих скіфів-ора-чів (сколотів) та скіфів-землеробів. Активні торговельні та культурні контакти скіфи мали з греками через міста-колонії Північного Причорномор’я.

У 512 р. до н. е. проти скіфів здійснив похід перський цар дарій і; скіфи, вдавшись до тактики виснаження противника, змусили його до відступу. Розквіт Великої Скіфії припав на час правління царя Атея. Його загибель у війні з македонським царем Філі-пом ІІ позначила початок занепаду держави, який проходив на межі IV—III ст. до н. е.

Скіфське господарство розвивалося за рахунок декількох джерел: військової здобичі, данини полонених народів, торгівлі з грецькими полісами (продаж збіжжя, рабів; купівля ремісничих виробів, у тому числі ювелірних, зброї), скотарство, землеробство, були розвинені ремесла.

Скіфи вірили в існування багатьох богів. Головними вважалися богиня домашнього вогнища Табіті та повелитель неба й родоначальник скіфів Папай.

Матеріальна культура скіфів нам відома, у першу чергу, за рахунок дослідження скіфських поховань-курганів (Чортомлик, Солоха, Огуз, Куль-Оба, Гайманова могила, Товста могила).

Наприкінці III ст. до н. е. Велика Скіфія припинила своє існування через всезростаю-чий наступ сарматів — кочового іранського народу, який походив зі степів Нижнього Поволжя.

Протягом певного часу скіфська держава продовжувала своє існування у формі Малої Скіфії із центром у Неаполісі (сучасний Сімферополь).

Сармати

У III ст. до н. е. на землі Північного Причорномор’я з поволзько-приуральських степів прийшли сармати. Уже в II—I ст. до н. е. вони повністю займали степи між Доном і Дніпром, а деякі їхні поселення сягали навіть Південного Бугу й Дунаю. Назва «сармати» походить від іранського слова «саоро-мант», що означає «оперезаний мечем». За легендою сармати походили від шлюбів скіфів з амазонками — безстрашними жінка-ми-воїнами. Сарматські жінки вміли їздити верхи, не гірше за чоловіків володіли зброєю та разом із ними ходили в походи. У військовій справі сармати відрізнялися від скіфів ще більшою жорстокістю й непохитністю. Основним заняттям сарматів було кочове скотарство. Вони розводили велику рогату худобу, овець, коней. Окрім того, полювали на степових звірів і птахів, ловили рибу, займалися ремеслами.

Заснування античних міст-колоній у Північному Причорномор’ї’ та Криму

Грецькі міста й селища виникли в Причорномор’ї під час Великої грецької колонізації у VII—V ст. до н. е.

колонізація — заселення та освоєння вільної території всередині країни або заснування поселень за межами своєї етнічної території.

Причини виникнення колоній полягали в перенаселенні Греції, нестачі земель, придатних для хліборобства, пошуках джерел сировини (металу, лісу, солі) та ринків збуту, військовій агресії лідійців та персів, у внутрішній соціально-політичній боротьбі.

Першими грецькими поселеннями на півдні України стали засновані в VII ст. до н. е. в пониззі Південного Бугу на острові Березань місто Борисфен та в Буго-Дністров-ському лимані місто Ольвія. Пізніше в пониззі Дністра виникли тіра, ніконій, офіусса, у Західному Криму — Херсонес таврійський, керкінітіда, калос Лімен, на сході Криму 480 р. до н. е. постало Боспорське царство з містами Пантікапей, Фанагорія, Гермонаста, тірітака, кіммерік.

Грецькі колонії швидко здобули незалежність від метрополій, утворивши міста-держави, поліси. За формою правління вони були республіками: демократичними (де вирішальну роль у політичному житті відігравав народ — демос) або аристократичними (де влада фактично належала рабовласницькій аристократії).

У V ст. до н. е. внаслідок об’єднання щонайменше 20 міст-держав було утворене Боспорське царство зі столицею в Пантікапеї (сучасна Керч). Територія царства охоплювала Керченський та Таманський півострови; окрім греків його заселяли скіфи, таври та меоти. Розквіт царства припав на IV—III ст. до н. е. У 107 р. до н. е. під час повстання рабів та вільного населення під проводом скіфа Савмака було вбито царя Перкада V. Ослаблена повстанням Боспорська держава спочатку ввійшла до складу Понтійського царства, згодом підпала під владу Риму, а в 70-х рр. IV ст. н. е. остаточно розпалася під ударами гунів.

Поліси Північного Причорномор’я вели активну торгівлю з північними сусідами (скіфами та сарматами) та Грецією. На Південь вивозили рабів, хліб, худобу, шкіру, хутро, сіль, рибу, мед, віск, бурштин, будівельний ліс, на Північ — вино, зброю, тканини, вироби мистецтва.

Починаючи від III ст. до н. е. справи колоній почали поступово погіршуватися. Набувають поширення конфлікти зі скіфами та Македонським царством. Причорномор’я потрапляє під вплив Римської імперії. Нарешті, у V ст. н. е. грецькі міста-держави гинуть під натиском кочових племен сарматів та гунів.

Культура античних колоній значною мірою вплинула на розвиток сусідніх народів, у тому числі слов’ян, прискоривши темп їх історичного розвитку.

Перші писемні згадки про давніх слов’ян (венедів, антів, склавинів)

Перші письмові згадки про слов’ян містяться у творах римських авторів I—II ст. н. е. Плінія Старшого («Природнича історія»), тацита («Германія»), Птолемея клавдія («Географія»), які називають їх венедами. Пліній писав, що вони живуть на узбережжі Балтійського моря, у гирлі річки Вісла. Тацит писав, що, на відміну від сарматів, венеди — осілий народ, і живе на схід від германців. Візантійський історик готського походження Йордан (VI ст. н. е.) вважав, що венеди — родичі антів та склавинів.
Згадка про антів міститься в працях візантійських авторів IV—VII ст., передусім у Про копія кесарійського («Війни») та Йордана («Гетика»). Перший зазначав, що анти жили між Азовським морем та долиною Дунаю, другий — між Дністром і Дніпром. Після VII ст., коли анти були розбиті аварами, ця назва зникала з візантійських джерел. Антів вважають предками сучасних східних слов’ян (українців, росіян, білорусів).

Третє ім’я, під яким були відомі слов’яни в давніх джерелах, — це склавини. Уперше ця назва зустрічається у творі Псевдо-кесарія назіанського «Діалоги» (V—VI ст.), який поміщав їх десь поблизу Дунаю. За Йорданом та Прокопієм, склавини — західні сусіди антів, споріднені з ними. Йордан писав, що вони живуть на північ від Вісли та на захід від Дністра. Склавинів вважають предками західних та південних слов’ян. Після розгрому Антського племінного союзу назва «склавини» починає використовуватися як загальна назва всіх слов’янських племен у візантійських джерелах.

Велике переселення народів

Завершення античного періоду та початок епохи Середньовіччя в Європі пов’язані з Великим переселенням народів. Цим поняттям історики позначають масштабні переміщення германських, слов’янських, іранських та інших «варварських» народів у IV—VII ст. на тлі розпаду Римської імперії. Сучасні українські землі також були охоплені цим процесом. Для наших земель цей період розпочався переміщенням сарматського племені аланів і германського племені готів у Північне Причорномор’я.

Із II ст. н. е. на території України розселилися землеробські племена антів, які в IV ст. утворили Антський племінний союз, що мав риси військової демократії. Племена готів перемістилися до Причорномор’я з Прибалтики. Війна готів з антами та вбивство ними антського вождя Божа відобразив у своїй праці «Гетика» історик Йордан. Однак готська держава в Причорномор’ї не проіснувала довго — її розгромили гуни, кочовий народ, що прийшов із Центральної Азії.

Свого розквіту гуни набули за правління Аттіли, який підкорив значну частину Європи, дійшовши до Константинополя та Італії. Його просування Європою було припинене в 451 р. після грандіозної битви на Каталаунських полях, де об’єднані сили Західної Римської імперії та германських племен зупинили війська гунів. Після смерті Аттіли гунська держава розпалася.

У VI ст. до сучасних українських земель прийшли кочовики авари, які на території колишньої римської провінції Паннонія (сучасна Угорщина) утворили Аварський каганат. У VII ст. авари остаточно знищили Антський племінний союз, а слов’янські племена потрапили в залежність до завойовників. Саме в цей період починають формуватися 14 племінних об’єднань східних слов’ян, що згадуються в «Повісті минулих літ».

У VII ст. через причорноморські землі проходять кочові племена болгар, які пізніше переселилися на Балканський півострів і злилися з місцевим слов’янським населенням, заклавши разом із ним основу для сучасного слов’янського етносу болгар.

У середині VII ст. у прикаспійських та приазовських степах утворилася багатонаціональна держава на чолі з хозарами — Хозарський каганат. Ряд східнослов’янських племен (поляни, сіверяни, радимичі, в’ятичі) потрапили в залежність від нього та були змушені сплачувати хозарам данину.
Давні слов’яни жили родовими общинами, які з часом перетворилися на сусідські. Общини об’єднувалися в племена, племена — у племінні союзи. У військовий час влада належала обраному громадою князеві, у мирний час справи розв’язувалися народними зборами, вічем. У ході Великого переселення народів почали виділятися вищі прошарки суспільства, посилювалася князівська влада. Поступово розвивалася майнова нерівність, відбувався перехід від первісного до феодального ладу.

Господарське життя слов’ян базувалося на землеробстві (орному та підсічному), було розвинуте скотарство, ремесла; важливу роль відігравали рибальство, мисливство, бортництво. Достатньо значну роль відігравала торгівля.

Давні слов’яни на території України представлені передусім двома археологічними культурами — зарубинецькою й черняхівською.

У період Великого переселення народів відбувається велике розселення слов’ян — розселення слов’ян із межиріччя Дніпра й Дністра по території Європи, що тривало протягом V—VII ст. Унаслідок цього процесу слов’яни на заході досягли річки Лаби та узбережжя Балтійського моря, на південному заході — річки Дунаю й Балканського півострова, на північному сході — річок Десни, Оки та Західної Двини.

Основні дати

IV — середина III тис. до н.е. — розселення племен трипільської культури на території України.

VІІІ — VІ ст. до н.е. — Велика грецька колонізація.

V — VІІ ст. — Велике розселення слов’ян.

Закріпи у своїй пам’яті вивчені дати за допомогою MEMRISE.

Поняття і терміни

Археологічна культура — сукупність схожих археологічних пам’яток, які належать до однієї доби,займають певну територію й мають спільні ознаки

Палеоліт — давній кам’яний вік, найдавніша доба в історії людства, коли первісна людина виготовляла знаряддя праці з каменю

Мезоліт — середній кам’яний вік, перехідна доба від палеоліту до неоліту. У цей час поширюються вкладишеві (набірні) знаряддя — макроліти та мікроліти, з’являються лук та стріли, човни й плоти тощо.

Неоліт — новий кам’яний вік, заключний етап кам’яної доби, коли люди навчилися виготовляти свердлені й шліфовані знаряддя праці з каменю.

Неолітична революція — термін, яким англійський археолог Гордон Чайлд визначив зміни, що відбувалися в епоху енеоліту, останню добу кам’яного віку. У їх основі був перехід від привласнювального до відтворювального господарства

Енеоліт мідно-кам’яний вік — Період в історії людства, коли було освоєно перший метал — мідь. Унаслідок цього поряд із кам’яними знаряддями праці стали використовуватися знаряддя праці, виготовлені з міді. У цей період виникають перші ремісничі виробництва, пов’язані з металургією та металообробкою, набуває поширення розвинене землеробство й скотарство

Бронзовий вік — період в історії людства, під час якого при виготовленні знарядь праці стали використовувати бронзу — перший штучний метал, отриманий шляхом додавання до міді олова. У цей час розвивалися нові ремесла (гравірувальне, ковальське), удосконалювалося землеробство

Ранній залізний вік — період в історії людства, коли люди почали використовувати залізо для виготовлення знарядь праці

Привласнювальне господарство — форма господарювання, за якої все необхідне для життя людина брала в природі у готовому вигляді

Відтворювальне господарство — форма господарювання, за якої людина сама виробляла все необхідне для життя

Колонізація — заселення та освоєння вільної території всередині країни або заснування поселень за межами своєї етнічної території

Кочовики — племена, які не мають постійного житла і пересуваються з одного місця на інше, випасаючи худобу. Основне заняття кочівників – кочове скотарство.

Курган — високий земляний насип над стародавнім похованням.

Закріпи у своїй пам’яті вивчені поняття та терміни за допомогою MEMRISE.

Пам’ятки архітектури та образотворчого мистецтва

  1. Браслет із меандровим орнаментом. Мізинська стоянка.Браслет із меандровим орнаментом. Мізинська стоянка.

  2. Кераміка трипільської культури. Орнаментована кераміка.Кераміка трипільської культури. Орнаментована кераміка

  3. Золота пектораль з кургану Товста могила. IV cт. до н. е.Золота пектораль з кургану Товста могила. IV cт. до н. е.

  4. Золотий гребінь з кургану Солоха. Кінець V — початок IV ст. до н. е.Золотий гребінь з кургану Солоха. Кінець V - початок IV ст. до н. е.

  5. Херсонес Таврійський. Сучасний вигляд.Херсонес Таврійський

  6. Збруцький ідол.Збруцький ідол

    Закріпи у своїй пам’яті вивчені поняття та терміни за допомогою MEMRISE.

Перевір свої знання

Share This

Долучайтесь до нашого Telegram каналу!